Школа-це моє життя, яке не стоїть на місці. Тут усе вирує, кипить, крутиться - якщо, звичайно, докласти певних зусиль. Очі, що горять, здивовані й захоплені вигуки, радісні посмішки, зосереджений погляд. Це все так мені подобається! Хочеться це все бачити й чути якомога частіше, і стараєшся, шукаєш, щось придумуєш… Бувають розчарування, не сперечаюся. Але що це за життя без труднощів, без проблем?

Чому я вчитель?Я просто люблю свою роботу. Адже мене підтримує найбільша сила-серця моїх учнів, їх успіхи та досягнення.

Щоразу, коли до мене приходять першокласники, дуже хвилююся, бо розумію, що повинна не тільки сформувати у дітей певні знання, вміння та навички, а й розкрити здібності кожного, бо ще Сократ казав: «У кожної людини сонце, тільки дайте йому світити».

Для всіх моїх маленьких учнів я намагаюся бути не тільки першою вчителькою, а й другою мамою, знайти «ключик» до серця кожного. Мені цікаво все із моїми учнями: радіти, інколи засмучуватися разом з ними, давати їм поради. А вони віддають мені свою любов і повагу.

Я переконана, що професія першого вчителя унікальна, неповторна, життєдайна. Саме він відкриває нову «шкільну епоху» дитинства, спрямовує невичерпну дитячу енергію через любов, розумну вимогливість, виховує повагу малюків до свого нового статусу, виписує школярську долю.

Головне завдання своєї роботи вбачаю у розкритті індивідуальності кожної дитини, тому що розумію: від того, якими будуть перші шкільні роки вихованців, залежить усе їхнє подальше навчання і майбутній життєвий шлях. В. Сухомлинський писав, що кожна нормальна дитина іде в школу з вогником в душі, а завдання педагога цей вогник підтримати, щоб він не погас. Тому часто задаю собі питання:
 - Як не погасити вогник цікавості дитини, а розпалити справжній факел?
 - Як навчити дитину вчитися?
 - Як уникнути пасивності учнів на уроках?
 - Як «свій» урок зробити «їхнім» уроком?
 - Як учительське «треба» перетворити на учнівське «хочу»?

Відповіді на ці та інші запитання знаходжу, впроваджуючи у практику роботи інноваційні технології та ігрові прийоми, придумуючи щось своє, що дає можливість учням не відбувати час на уроці, а проявляти себе - як особистість, партнер, команда.

Адже дати урок - всього лише мінімум. Навіть блискуче знати свій предмет - ще не означає бути вчителем. Сьогодні саме життя вимагає від учителя нових знань, нового стилю мислення, адже нове покоління житиме в світі ще швидших змін - економічних, соціальних, інформаційних. Моє педагогічне кредо «Учитись важко, а учить ще важче, але не мусиш зупинятись ти, як учням віддаси усе найкраще, то й сам сягнеш нової висоти»

Тому по зернятку відбираю такі форми і методи роботи з учнями, які назавжди зроблять дитину пошуковцем, дослідником, людиною, що все життя буде прагнути самовдосконалення та зростання. Надаю перевагу поєднанню традиційних і нетрадиційних технологій, форм і методів навчання й виховання. Велику увагу приділяю самоосвіті. Всі ми знаємо, що в початковій школі неможливо провести урок без залучення засобів наочності. Часто виникають проблеми. Де знайти потрібний матеріал і як краще його продемонструвати? На допомогу прийшов комп'ютер, який дозволив вирішити ці проблеми. Тому я впроваджую в практику своєї роботи уроки з використанням мультимедійного супроводу.

Науково - методична проблема, над якою я працюю: «Мультимедійний супровід уроків як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу з метою формування ключових компетентностей молодших школярів».

Залучаючи інноваційні методи і технології, перш за все, керуюся п'ятьма основними заповідями: любити, вірити, знати, поважати та розуміти дитину як основний об'єкт і суб'єкт навчальної діяльності.

1. Люби дитину! Бо любов до дітей - серцевина педагогічної моральності, основа культури вчителя.

2. Вір у дитину! Бо без віри в дитину, без довіри до неї вся педагогічна мудрість, усі методи і прийоми навчання і виховання руйнуються, як будиночки з піску.

3. Знай дитину! Бо без знання дитини немає навчання, немає виховання, немає справжнього педагога. Якомога глибше знати духовний світ кожної дитини - перше й найважливіше завдання вчителя.

4. Поважай дитину! Не вважай себе спроможним вирішувати ті питання, які належить вирішити юній особистості.

5. Розумій дитину! Вмій поставити себе на її місце, побачити світ її очима, зрозуміти, чим дитина живе, до чого прагне.

Основне й невичерпне джерело натхнення до життя й роботи – моя родина, люблячий чоловік і найкраща донечка. Саме вони, навіть того не усвідомлюючи, є друзями і порадниками, спонукають до пошуків розв'язання важких життєвих ситуацій, своєю вірою в мої сили додають оптимізму.

Не все іноді вдається в роботі, але вважаю, якою в майбутньому людиною стане учень, більшою мірою залежить від того, яким був його вчитель.

Кажуть: «Якщо людина щодня робитиме свою справу, попри все, життя зміниться на краще. А сухе дерево, якщо його поливати щодня, зацвіте».

Думається мені, що нам, учителям, потрібно частіше згадувати цю заповідь, щоб не втомитися раніше терміну від нашої нелегкої праці, щоб не знемогла душа в щоденній нелегкій роботі. Упевнена, любов і довіру дітей неможливо завоювати, тільки озброївшись сучасними методиками. Потрібна нелегка праця душі. Головне - навчитися бачити й цінувати в дитині ту неповторну індивідуальність, яка відрізняє нас усіх один від одного, зуміти забезпечити свободу самовираження його особи й зрозуміти, що дитина - людина, що має власне уявлення про світ, свій досвід і свої почуття.

Кожній дитині – світло знань,